…підкоряються «неслухняні» звуки

   Робота Світлани Володимирівни Савчук в Центрі розвитку дитини «Зернятко», на перший погляд, непомітна. Бо результат не такий яскравий і видовищний, як результати занять танцями, ліпленням з пластиліну, малюванням чи виготоввленням іграшок. Та дуже багато значить для дітей, їх майбутнього. Світлана Володимирівна — логопед. Вона вчить хлопчиків і дівчаток правильно говорити, приборкувати «неслухняні» звуки, які їм не вдається вимовляти.
 

   У крихітний кабінет на другому поверсі Центру розвитку дитини «Зернятко» його вихованці приходять не галасливими групами, а поодинці. Точніше, Світлана Володимирівна приводить на індивідуальні заняття тих, у кого виявила вади мови. У кожного вони свої. Хтось вимовляє один приголосний, хтось декілька, хтось взагалі не говорить...
   Відповідно до проблеми і працює логопед з кожним малюком.
   - Ми граємось,- розповідь діти вдома.
   І справді граються — розглядають картинки, складають лото, конструктори, старанно повторюючи за Світланою Володимирівною звуки і слова. Як гра, сприймаються дітлахами спеціальні вправи перед дзеркалом. Не бояться вони й інструментів — шпателів та зондів, якими логопед при потребі допомагає тримати язичок за верхніми нижніми зубами, аби правильно вимовити звук, усі сюди ходять залюбки і скільки кому потрібно. Щоб поставити вимову, іноді достатньо кількох занять. А буває й рік не впораються з вадою мови.

 

   Не всі знають, хто такий логопед і як він працює. І сама Світлана Володимирівна після школи мала найменшого уявлення про цю професію.
   Завжди мріяла стати педагогом. А предмет ніяк вибрати не могла. Подавши документи в столичний педінститут, тоді ще імені Горького, зацікави­лась дефектологічним фа­культетом, на який і всту­пила. А по закінченні до­вгий час працювала в школі-інтернаті для дітей з фі­зичними і розумовими ва­дами. Таких дітей завжди безпомилково розпізнає поміж інших. Їй хочеться, щоб для них були створе­ні всі умови, щоб вони не були викинуті «за борт» суспільства.


   Після переїзду в Миронівку Світлану Володимирівну Савчук запросили на роботу в «Зернятко». Колектив приязно зустрів спеціаліста, який тут був дуже потрібний. Керівництво створило умови для роботи логопеда. Сьогодні думають над тим, щоб організувати в дитсадку логопедичну групу, в яку хлопчиків і дівчаток направлятиме комісія. Потреба в цьому велика, бо сьогодні справжня проблема — вади мови у дітей. Річ у тім, що малюки багато часу проводять біля телевізорів і комп’ютерів, мало говорять. Запрошуючи батьків на бесіду, логопед рекомендує їм більше розмовляти з дітьми, читати казки не тільки на ніч і не «сюсюкати» з малечею, бо вона швидко переймає в дорослих неправильну вимову.
 

   Іноді батьки не звертають уваги на вади мови в доньки чи сина. Мовляв, підросте, виговориться. Дійсно, так буває. Але далеко не завжди. Деяких дітей Світлані Володимирівні доводиться направляти навіть до інших фахівців. Деякі самостійно і звертаються до неї, коли вже самі розуміють, що їхня вимова— об’єкт насмішок ровесників, через неї — проблеми в школі. Тож двері логопеда відчинені не тільки для вихованців дитсадка. Вона допомагає всім, кому може допомогти. Окрім того, бере участь в обстеженні дітей з усього району як член медико-педагогічної комісії при відділі освіти.

   Завідуюча Центром розвитку дитини «Зер­нятко» Л.В. Галка вважає, що їм дуже пощастило, що мають такого цінного спеціаліста. Дуже часто чути слова вдячності логопеду.
   Для самої ж Світлани Володимирівни найбільше щастя — бачити радісні оченята дітлахів, коли їм вдається гарно вимовити ще один «неслухняний» звук