Секрет чарівних слів Світлани Миколаївни

   Чи знаєте ви чарівні слова?
   А ось вихованці Миронівського Центру розвитку дитини «Зернятко» знають.    
  Кожного дня тут їм розкривається секрет диводійної сили отих, на перший погляд, простих слів «спасибі», «вибач», «будь ласка». Найбільш віртуозно це виходить у вихователя, знавця народознавства, якого малята дуже люблять і поважають,— Світлани Миколаївни ЩЕРБИНИ. А все тому,що шанований педагог, за плечима якого здобута освіта в Богуславському педагогічному училищі, в Київському державному педагогічному університеті імені Драгоманова, та 27-річний досвід роботи вихователем, і яка є сама турботливою дружиною, матусею і бабусею, для своїх підопічних найперше — друг. Аби у маленьких сердечках проросла зернинка поваги і добра, вона, показуючи приклад, першою вибачається, дякує, або чинно прохає.

   Безумовно, мудрість такого спілкування і водночас навчання, а також любов до всього українського їй дана звище. А ще — злеліяна дорогими серцю людьми. Серед них перша вчителька — Олександра Иовна Заболотня та вчителька Галина Гнатівна Посовень.
Озираючись у своє дитинство, С.М. Щербина зауважує: «Мені завжди хотілося бути схожою на них в усьому. Пам’ятаю, ще маленькою дівчинкою створювала класи і проводила уроки. Спочатку учнями були ляльки, потім – подружки. Промайнули роки, та й нині я намагаюся читати казки своїм вихованцям і поринати з ними в глибочінь української історії так, як це робили мої улюблені вчительки».
   Світлана Миколаївна все говорила і говорила. Я ж заворожено слухалю і з цікавістю розглядаю дивосвіт української світлиці,де вона – справжня господиня і де малеча полюбляє подовгу затримуватись. Та й не дивно: тут усе дише такими рідними українським колоритом і історією. Як царівна, стоїть піч. Під час занять вона «дарує» малечі сюрпризи. У чарівному чавунчику вихователька «готує» печиво і солодощі. Стародавні меблі і вироби, одяг, вишиті рушники, сорочки, хустки створюють атмосферу української оселі, в якій жили наші пращури. Багато вишиванок і речей,її матусі Марії Трохимівни Комарової та бабусі Федори Махтодівни Чернявської. Любов до українських традицій прищепила Світлані Миколаївні саме вона, бабуся. У її хатині було, як у віночку. Її оповіді про життя настільки цікавили, що Світланка не могла заснути, аби нічого не пропустити.

 

   Назавжди у моїй пам’яті залишиться аромат випеченого бабусею хліба,— з ніжністю говорить Світлана  Миколаївна — Готувала вона його з надзвичайною любов’ю. Ще вдосвіта в печі починали по­тріскувати дровця.       Замішуючи тісто, бабуся шепотіла молитви і забороняла нам, внучатам, бешкетувати, доки хліб сходив на великих подушках... Нині про це я розповідаю дітям. Найменшеньким, яких у ясельній групі 32 — з казковим забарвлен­ням, старшим — як оповідання. І вони ловлять кожне слово, адже розуміють — усе це не надумане, а пережите їхніми бабусями і дідусями.
   В українській світлиці завжди сонячно від дитячих посмішок. Вони щасливі разом із С.М. Щербиною вивчати українські прислів’я, приказки, обряди, своїми руками виготовляти писанки і вироби з бісеру, творити диво-вироби до кожного свята. Андріївські та Різдвяні вечорниці, Масляна і Великдень приходять на гостини до дітей з піснями, таночками і подарунками. Тому й горнуться малята, немов пташенята, до своєї другої матусі, сторицею повертаючи їй ту велику любов, яку вона щедро сіє у їхні душі. І, як бутон троянди, розкривається вихованцям секрет таких необхідних, чарівних слів, які формують особистість справжнього громадянина нашої неньки-України.


Від крапанки до писанки

   Великоднє свято у дорослих і в малечі асоціюється із смачною паскою та яйцями, фарбова­ними у різні кольори або ж прикрашеними орнаментами.
   Звідки ж бере початок традиція виготовляти крашанки і писанки?
   Існує легенда, ніби Діва Марія, аби розважити немовля — Ісуса, пофарбувала варені яйця червоною, жовтою та зеленою фарбою. Червоний колір символізує життя, любов, зелений — весну, пробудження природи, надію і радість буття, жовтий—хлібне поле, жито.

   А, отже, знову ж таки —життя.
   Візерунки на писанках теж мають символічний зміст. Зірка є знаком сонця, хрест — Всесвіту, чотирьох сторін світу, рослини означають юність, здоров'я, красу, буяння природи. Півень вважається охоронцем добра від зла. Саме ж яйце завжди було символом воскресіння, відродження життя.
   З крашанками все прото: достатньо взяти природні чи штучні барвники і пофарбувати яйця. А от писанкарство — це ціле мистецтво, що перетворилося на своєрідний народний промисел.
   Покоління людей, чиє дитинство припало на часи войовничого атеїзму, може тільки позаздрити сьогоднішній малечі, яка з дитсадківського віку знайома з усіма звичаями, що знаменують Воскресіння Христове.
   Ось і в Миронівському Центрі розвитку дитини «Зернятко» в передсвяткові дні світлиця перетворилась у справжнісіньку майстерню. Вихователь Світлана Миколаївна проводила заняття з писанкарства з дітьми різного віку. Та перш, ніж взяти в руки пензлики, хлопчики і дівчатка слухали розповіді про Великдень Світлани Миколаївни Щербини. Вона повідала своїм вихованцям, що за легендою від того, скільки писанок кожного року пишеться, залежить доля світу.
   Адже під землею живе прикутий до скелі диявол. Він посилає своїх слуг дивитись, чи пишуть люди писанки. Коли їх написано багато, залізні пута міцніють і диявол втрачає силу. Тож, доки існують писанки, світ буде існувати і людська любов перемагатиме зло. Діти хочуть навчитися цьому мистецтву. Найменшенькі починають з виготовлення символічних крапанок. Це дуже просто — вмочити пальчик у фарбу і залишати різнобарвні цяточки на картонному яйці.
   Трішки старшеньких малят Світлана  Миколаївна вчить робити дряпанки. Спочатку вони розфарбовують покриті милом заготовки з картону, а коли гуаш підсохне — видряпують чимось гострим орнамент.
   Старша група працює зі справжніми яйцями, а точніше — шкаралупами від них, їх заздалегідь готують батьки, пробивши в яйцях дірочки та видувши з них середину. Барвники теж справжні. На покриту воском поверхню діти пензликами наносять візерунки. Як правило, зображують сонце, квіти. Пробували робити й мальованки — розфарбовували яйця різнокольоровою гуашшю. Виходило дуже гарно. Звичайно, не так, як у виховательки, але ж Світлана Миколаївна — справжня майстриня у виготовленні багатьох різновидів писанок. Вона добре освоїла техніку нанесення символів і не обмежується усталеними традицями.
   У світлиці на стіні з’явилась ціла композиція з писанок, виготовлених із солоного тіста. Над нею вихователька працювала разом з дітьми. А от величезне яскраве яйце зробила з паперу за японською технологією модульного оригамі. Для цього витвору знадобилося більше тисячі малесеньких кольорових трикутників, які Марина Олексіївна з’єднала між собою, надавши їм форму яйця.
   Всі, хто заходить до світлиці, де демонструються писанки, не приховують захоплення і залишають її з предчуттям наближення великого свята.